Ідеться про Сапковського. В одному з його ранніх оповідань була згадка про зв'язок між медальйоном Ґеральта і «Школою вовка». Спираючись на цю єдину зачіпку в одному реченні, творці ігор наплодили купу інших відьмацьких шкіл з відповідними до них медальйонами. Ну, логічно: якщо морда вовка символізує «Школу вовка», то кіт — «Кота» тощо. Під це діло вони для них усіх надизайнили характерне спорядження та й додали ще для вау-ефекту тварин, котрих самий автор навіть словом не згадував.
Аж ось скінчилося все це тим, що в одному з інтерв'ю Сапковський назвав то все дурнею, котра нічого не дає сюжетові, і пообіцяв видалити першопричинне речення з наступних видань книжки. Фанатам ігор палає.

Що насправді було у Сапковського. Ні про які школи за аналогією зі стилями кунг-фу чи світобудовою «Гаррі Поттера» там не йшлося. Медальйони у формі інших тварин ми вперше побачили в колекції мисливця на відьмаків Лео Бонгарта — як курйоз, без жодних пояснень. Далі Сапковський у додаткових книжках згадував ще два медальйони: кота та змію. Причому про прямий зв'язок тих медальйонів із певним відьмацьким осередком теж не йшлося. Можна припустити, що різну форму обумовлено просто різними майстрами, котрі створювали ці медальйони в різний час за різних обставин. Оно, славнозвісні еліксири для відьмаків виробляли взагалі «аутсорсери» — служниці храму Мелітеле, на засадах благодійности.
Але найголовнішим є те, що не було й самого поняття «школа». Єдину добре знану нам твердиню Каер Морен, котра слугувала домівкою для книжкових відьмаків, сам автор назвав лабораторією. У нещодавньому приквелі він пролив трошки сяйва на історію. Чарівники, котрі розвідували процес створення надлюдей і в ході цього випадково наштампували відьмаків, згодом розісралися та й розбіглися по трьох локаціях. Каер Морен з них був найпритомнішим місцем, там облишили гнатися за мрією і просто підтримували за інерцією досліджений процес, доки могли. В іншому науково-дослідницькому інституті процес завернув не туди, продуктом чого стали хворі на всю голову «Коти». Про долю ж третьої групи відомо лише те, що там взагалі швидко дійшло до страшенної катастрофи.

Підсумуймо: відьмаки були побічним продуктом спроби вдосконалення людської раси, і фахівцями зі знищення потвор вони стали лише тому, що мутантам теж якось треба жити, а тут як раз була зручна нагода застосувати свої здібності на користь людства. Форма ж відьмацьких медальйонів є цілковито другорядною деталлю, як і форма одягу — що мали, з того й пошили. Медальйони були просто робочим інструментом, Фрінґілла навіть пробувала створити Ґеральтові функціональний замінник. Ніяких тобі цехів із традиціями, обрядовістю та символікою а-ля «Орден Джедаїв» там не було в принципі — все трималося на конкретних людях і поступово виродилося.